Сноубординг
Свій в дошку
Популярність сноуборду росте як сніжний кумок..
Складно повірити, але аж до 1965 року людство якимось незбагненним образом обходилося без дошок для сноуборду. Лаври винахідника цього культового нині предмета належать скромному американському конструктору--нженерові-конструкторові газового устаткування Шерману Поппену. Він першим догадався, що люди можуть сковзати по снігу боком. Взявши за основу пару дитячих лиж, Поппен з'єднав їхніми перемичками й переставив ремінці кріплення. Отриману дошку дружина винахідника назвала снерфом --сполучивши слова "сніг" і "серф".
Коли популярність снерфа стала рости, американець запатентував свій винахід і продав права на виробництво одній великій фірмі. Снерфи (тоді вони являли собою дошки з ламінованої багатошарової фанери з рифленими площадками для ніг, роздвоєним хвостом і мотузкою на носі, і не оснащувалися кріпленнями) розкуповувалися сотнями тисяч екземплярів. Наприкінці шістдесятих пройшли навіть перші офіційні змагання. Правда, по банальному спуску з гори по прямій на швидкість.
Нинішній вид і назва сноуборд дістав тільки в самому кінці сімдесятих завдяки уродженцеві Вермонту Джейку Бертону. Цей спортсмен-бізнесмен шляхом аеродинамічних експериментів подовжив і розширив дошку. І, головне, створив для неї кріплення, зробивши сноуборд добре керованим.
Згодом з'явилося відразу декілька трохи не схожих один на одного видів сноуборда. Найтрадиційніша й близька до гірських лиж дисципліна -- паралельний слалом, де два райдери змагаються між собою при проходженні подвійної короткої (від 100 до 150 метрів) траси з більшою кількістю регулярних і різких поворотів. Існує також і паралельний гігантський слалом: він схожий на звичайний слалом, тільки довжина й крутість траси більша, а швидкість її проходження вища. Борд-кросс -- ще одна швидкісна дисципліна, у якій на одній, спеціально підготовленій трасі із численними трамплінами й віражами змагаються одночасно четверо спортсменів.
Види, що залишилися можна віднести, скоріше, до акробатики. BigAir -- стрибки з невеликого трампліна з металокострукцій. Хафпайп -- виконання стрибків і акробатичних трюків при русі по спеціальній трасі, що нагадує розріз труби.
Природно, по всіх згаданих видах проводилися змагання. Спочатку централізації не було взагалі, але в 1989 році в професіоналів катання на дошках з'явилася своя організація -- Міжнародна федерація сноуборду (ISF). Ще через п'ять років популярність сноуборду досягла такого розмаху, що Міжнародний олімпійський комітет вирішив рішення його в програму Зимових Ігор-1998 у Нагано. Однак при цьому відмовив у визнанні ISF, вирішивши зробити сноуборд підрозділом Міжнародної федерації лижних видів спорту (FIS). У підсумку почалася війна двох федерацій. Спочатку верх брали неформали й улюбленці телеканала MTV з ISF, у результаті чого більшість найсильніших райдерів у знак протесту проігнорувало Олімпіаду в Нагано. Але спокуса олімпійськими медалями все-таки виявилося занадто сильною, і вже через чотири роки на іграх у Солт-Лейк-Сіті зірки сноуборду перемінили гнів на милість, а ISF -- поступово захиріла й на початку XXI століття тихо припинила своє існування.
Зараз у спортивному сноуборді домінують європейці -- фіни, французи, швейцарці, словенці, австрійці, німці. Втім, і американці з японцями часом виглядають не гірше.
Скільки коштує сноуборд?
Головне в сноуборді --саме дошка. На європейському ринку лідирують виробники сноубордів з Австрії. Цілком підходящі для аматорів дошки коштують у районі 300 -- 400 доларів. Дошки для професіоналів (їх роблять під замовлення) обійдуться в 500 -- 800 євро.
Ціна кріплень коливається від 100 євро для аматорів до 200 для професіоналів. Мінімально придатні й зручні черевики для зимового відпочинку також обійдуться приблизно в 100 євро, але для учасників серйозних змагань їхня вартість повинна бути вища мінімум в разів два-три.
Професіонали травичку не курять
Ще недавно пітерський сноубордист Дмитро Вайткус штампував перемоги на чемпіонатах Росії, та і на міжнародній арені виглядав багатообіцяюче. Зараз, не дивлячись на зовсім не похилий вік, Вайткус вже завершив кар'єру, але як і раніше левову частку часу присвячує сноуборду. Він і став одним з організаторів етапу Кубку світу в Петербурзі.
-- Чим сноуборд кращий гірських лиж?
-- Для мене головне: сноуборд -- це не просто спорт, сноуборд -- це задоволення, це романтика. У відмінність, скажемо, від лижних гонок, де заради перемог на змаганнях необхідно багато й важко працювати, а радості від самого тренувального процесу ніхто не дістає. Крім того, я люблю подорожувати, а завдяки сноуборду об'їздив увесь світ -- виступав по всій Європі, у США, Чилі, Японії.
-- Тобто образ сноубордиста в голлівудських фільмах: модний хлопець, що не гребує в перерві між змаганнями покурити травку, відповідає дійсності?
-- А як же скандал на Олімпіаді в Нагано, коли в допінгу-тесті вигравшого "золото" канадця виявили маріхуану?
-- Самі розумієте, немає правил без винятку. Канадець -- темпераментний, імпульсивний хлопець і таким чином, напевно, вирішив зняти напругу. До того ж тоді маріхуана не входила в список заборонених препаратів, і ніяких санкцій не було. Зауважте, з того часу (а пройшло вже сім років) скандалів із цього приводу в сноуборді не виникало.
-- Чи можна говорити про якесь сноубордівське братство?
-- Звичайно. Взагалі, нашому виду спорту далека агресія. Як на трасах, так і за їхніми межами. Перемоги дуже важливі, але перемоги за всяку ціну -- це не про сноуборд.
-- Із чим зв'язано те, що на схилах складно знайти літнього сноубордиста, а на гірських лижах нерідко катаються люди пенсійного віку...
-- Взагалі ж деякі встають на сноуборд і в 45 -- 50 років. Хоча таких людей і небагато. Просто наш вид ще відносно юний і тому вважається в основному захопленням молоді. До того ж у похилому віці не так просто навчитися чомусь новому.
-- Чому сноуборд вважається екстремальним видом, а гірськолижний спорт -- ні?
-- Насправді, катання на гірських лижах набагато небезпечніше за катання на сноуборді. Знаю, про що говорю, оскільки сам займався гірськими лижами, а мій друг входить у цьому виді в національну збірню. Там скажені швидкості, і іноді на змаганнях спортсмени навіть розбивалися на смерть, а кількість менш серйозних травм (особливо колінного суглоба) після невдалих польотів або стрибків просто величезні. У сноуборді, навпаки, і швидкості нижчі, та й обидві ноги зафіксовані на сноуборді, що часто дозволяє уникати розривів, вивихів і розтягань зв'язок. Просто для багатьох існує штамп. Вид спорту новий -- виходить, екстремальний. Насправді, сноуборд ділиться на два напрямки: навчальний (змагальний) і екстрім, де райдери спускаються з лавинонебезпечних схилів.
-- Виходить, професійні спортсмени екстрімом не займаються?
-- Займаються. Я сам кілька разів не зміг встояти перед спокусою й на непридатних для масового катання схилах у Європі відчув дійсний адреналін! Але обов'язково необхідно дотримувати правила виживання, якийсь ДЕРЖСТАНДАРТ. Приміром, кататися в лавинонебезпечних зонах категорично не рекомендовано поодинці, і завжди при райдерах повинні бути рюкзаки з балонами, що надуваються, і спеціальні розвідувачі, що вшиті в костюми. Так торхи більше шансів залишитися в живих, якщо тебе все-таки завалить лавиною.
-- Перші успіхи російського сноуборду досягнуті завдяки петербуржцям, а зараз про них нічого не чутно. Чому?
-- У 1996-му Олімпійський комітет Росії ухвалив рішення про створення національної збірної по сноуборду. До команди увійшло 9 чоловік, ми отримали дотації і поїхали пробувати свої сили за кордоном. Відразу ж почали займатися з іноземним тренером -- австрійцем Ріхардом Піклем. Саме він поставив нам правильну "техніку" і підібрав устаткування. Першого серйозного успіху добилася наша землячка -- Марія Тіхвінськая, виграла в 1999-му медаль на чемпіонаті світу. А роком пізніше я став срібним призером чемпіонату планети серед юніорів. До речі, спортивну кар'єру ми з Марією завершили майже одночасно, в 2003-му. Тіхвінськая зараз працює в Білорусії менеджером гірськолижного курорту. На жаль, сьогодні пітерців немає навіть на підході до національної збірної. І складно навіть сказати, хто в цьому винен. У нинішній збірній домінують хлоп'ята і дівчата з Сибіру.
-- А чому ви "зав'язали" зі сноубордом так рано, у двадцять із гаком?
-- Мій відхід пов'язаний з обставинами усередині збірні, про які не хотів би говорити. Звичайно, коли часом спостерігаю за змаганнями, пробиває ностальгічна сльоза. Але таке життя. Тим більше я як і раніше займаюся сноубордом. Хіба що не як професійний спортсмен, а як організатор змагань. На початку січня ми провели в Пітер етап Кубка світу в паралельному слаломі, причому відклики іноземних спортсменів були найвтішніші. Зараз піднімаємо паперові справи із приводу наступного етапу Кубка світу в нашому місті -- приблизно він повинен пройти 1 березня 2006-го. Очікується барвисте й видовищне шоу -- нічний слалом при світлі ліхтарів. У планах на наступний рік -- проведення в нас фіналу Кубка Європию
Борд-шабаш
У Петербурзі злочинно мало способів помучитися з ранку хворою головою (крім роботи, підготовки до іспитів і нічних клубів). Але от з'явився ще один. Ніч із суботи на неділю ми провели на "Борд-шабаші-2", серед палаючих бочок із соляркою, танцюючих дівчат і сноубордів, які й були своєрідним пропуском на захід.
Тобто можна, звичайно, з'явитися на борд-шабаш і без сноуборда, але це все одно що прийти на бал без смокінга. Втім дресс-код для шабашів ще не затверджений. Так що один сноубордист (їм виявився професіонал Георгій Костин) прийшов у циліндрі й довгополому плащі по моді XIX століття й умудрявся у всьому цьому стрибати з біг-ейра. Вigаir -- це такий гігантський трамплін. При недольоті ви падаєте з висоти метрів в 5 на абсолютно твердуповерхню, а якщо ще й недокрутили поворот на 360 градусів, то б'єтеся об стіл непередбачуваною частиною тіла. Цього разу таких випадків не було.
Було інше. Опівночі гірськолижне містечко Червоне Озеро (Лиса Гора місцевого значення) потонуло в потоці урочисто-містичної музики, а з даху готелю зірвалися три сноубордиста зі смолоскипами. Не впали вони тільки тому, що сам готель засипали снігом до самого даху. Невстигли ці падонки (падонок – офіційне звертання на фестивалі) добратися до дна яру, як на основній сцені гримнув "Lord of the Board", неформальний гімн росіян сноубордистів у виконанні тяжкометальної і явно не російської групи "Guano Apes".
На початку другого хтось важкий, мокрий і великий збив мене позаду, так що півсхилу довелося проїхати вниз головою. Те, що при цьому не вилилося ні краплі пива в кружках, що займали руки, можна пояснити інстинктом збереження вічних цінностей. Те, що я пропустив при цьому боді-арт, -=- неможливістю роздвоїтися. Але те, що все це вогненне дійство, що проходить у Петербурзі вже другий раз із залученням порядку 1,5 тисячі учасників, так і не завершилося спаленням відьом, традиційним елементом середньовічних шабашів, -- тільки злочинною м'якотілістю.
Денис МОСТІВ, Олексій Орешкін
за матеріалами сайту http://www.nevasport.ru
допускается только с письменного разрешения редакции
Все права защищены
