Сноубординг

Відразу зізнаюся, що на сноуборді катаюся я не дуже давно й раніше з підйомниками ніяк, хіба що візуально, не стикався. На те було багато причин, ну а що, я ще молодий, можна сказати "повний сил", на гірочку вибігти мені було цілком під силу, та й знову ж - спорт, щоправда, у цьому випадку він, я б сказав "побічний", тому що бігати доводилося скоріше через необхідність, ніж за бажанням, але все-таки таки спорт!

Так пробігав я весь минулий сезон (не кволо підкачав ніжки), на цей же рік я вже відчув себе "advanced user'ом" (у наслідку переконався, що це не так) і вирішив, що прийшов час переходити на гірки для "серйозних мужиків". А в серйозних мужиків гірки, треба визнати, теж серйозні, не те, що ті маааленькі, метрів на 50, як я катався до цього, ні тут уже всі 300, а це вам не хухри-мухри, хто стояв нагорі, той підтвердить. Отож, фішка в тому, що щоб на таку гірку видратися, треба бути або альпіністом, або мати такі ж мускулисті ніжки, як у радянських курок, причому розміром не менше, ніж в американських бройлерних. Коротше затію із забігами на гірку, після 3-х, "умовно вдалих" спроб довелося відкинути, як невиправдано важку й небезпечну для життя (можна запросто посковзнутися де-небудь на середині , конкретно бабахнутися головою об лід, а потім ще непритомним скотитися вниз). От отут мій погляд звернувся до підйомника, до нещастя, на цій гірці він виявився бугельним.

Що таке бугельний підйомник? Уявіть собі залізна палиця, один кінець (зверху) прикріплений до залізного, що перманентно рухається тросу, а до іншого (нижнього) прикріплений такий маленький пластмасовий кружечок. Процес підйому складається з декількох етапів:

1 - піймати цю палицю (у перший раз вдається з 2-3 спроби)

2 засунути цю палицю собі між ноги і плюхнутися п'ятою точкою на цей маленький кружечок (попереджаю! обов'язково сильно затисніть ноги, а то можна ненароком злетіти)

3 - - спробувати утриматися на цій палиці, поки не виявишся нагорі гірки

4 - виявившись нагорі звалитися з неї й відповзти подалі, поки на тебе не звалився їдучий слідом.

На словах все дуже легко, на ділі ж це су(щ)че пекло! Взагалі, перед тим як почати розповідати про свій перший досвід контакту з бугельним підйомником, мені б хотілося ще трохи відступити убік і розповісти про свій особистий світогляд на цей рахунок (тобто на рахунок підйомника в цілому). Отож, на мій погляд у підйомниках існує 5 основних мінусів. Розповім поетапно, у міру їхньої появи.

Перший мінус - це величезна черга за жетонами на підйом.

Другий - розставання із пристойною сумою грошей.

Третій - не менш величезна черга внизу, уже до самого підйомника.

Четвертий - сам процес підйому (пізніше розповім чому).

П'ятий – стоячи нагорі, ти знаєш, що внизу тебе знову чекають два попередні етапи. Про те, що кількість оплачених підйомів має звичай швидко наближатися до нуля, я взагалі мовчу.

Плюси ж наступні:

1. . Для того, щоб потрапити наверх, не потрібна згадана мною вище первинна (а може навіть і вторинна) альпіністська підготовка й міцний череп, що, незважаючи ні на яку підготовку, однаково рано або пізно стикнеться з поверхнею гірки.

2. Не потрібні так само й мускулисті-бройлерні ніжки, незатуманені тютюновим димом легені (як наприклад у мене), а ще не потрібна природна верткість (якщо її нема, а ви вирішили карабкатися самотужки, то це взагалі дупа!), тому що треба постійно відскакувати від новачків, що спускаються вниз, лижників/сноубордистів і інших спортсменів на попах (ну й звичайно побратимів по "карабканью", які котяться вниз).

3. Ще, плюс у тому, що коли ви вже здійметеся пару десятків разів, то пункт 4, між іншим досить небезпечний пункт, відпаде, що не мало важливо.

Ну й вистачить займатися математикою, перейдемо до моєї особистої участі в процесі "піднімання ".

Купив я собі жетон на 10 підйомів, ну думаю, на сьогодні вистачить, неначебто довго кататися не збираюся, до того ж вихідний, ціни на підйомник завищені. Відстояв чергу, заплатив гроші, у відповідь мені дали синеньку штучку, яка потрібна потім унизу, щоб на підйомник потрапити, підносити до турнікета, він до речі такий же, як на залізничних вокзалах. Забрав штучку в курточку, сів, одягнув на ноги дошку::. і поскакав! Поскакав, тому що коли при спуску падаєш, то при кувирканні ще й скачеш на всіх буграх.

Ну добрався я абияк донизу, встав у чергу, чекаю. А фішка така, щоб пересуватися/підніматися зі сноубордом, треба задню ногу відкріплювати, коротше однією ногою їдеш, другою типу пересуваєшся. Спочатку цей процес пересуванням назвати складно, дошка постійно норовить виїхати убік, нога на ній сильно нахиляється й це доставляє мало задоволення, хіба що мазохістам. Дошкандибавши до підйомника, пройшовши check-point, я виявився на місці лову залізних палиць. До нещастя вони дуже швидко рухаються, тому якщо неправильно вибрати місце, то піймати її дуже важко, мені вдалося тільки із другої спроби. Піймавши, я швидко запхнув кружечок під попу й приготувався насолодитися підйомом.

Ага блін, не отут то було! Нога зі сноубордом відмовилася забиратися із мною в гірку й поїхала кудись уліво, чим створила мені масу незручностей. Але в підсумку, тому що нога все-таки досить добротно прикріплена до тіла, то їй нічого не залишилося, крім того як відправитися за ним (тілом) наверх, сноуборд, незважаючи на весь супротив, поплівся слідом. А сперечався, треба відзначити, він гідно. Повертаючись перпендикулярно до підйому, він чіплявся кантом, розтягуючи мене (сучасний різновид диби), а потім, коли я розтягувався до межі, зі свистом вилітав, обсипаючи мене сніжною лавиною.

З боку, напевне виглядало дуже забавно, але для мене відчуття були нижче середнього, нааабагато нижче! Нарешті якась добра душа пожаліла мене й крикнула, що 2-гу ногу треба так само ставити на сноуборд, перед заднім кріпленням. Через якийсь час мені це вдалося і я вже приготувався розслабитися. Як же я помилявся!!! Справа в тому, що підйомник розташований на самому краєчку гірки, поруч із обривом. При підйомі дошка, по ідеї (по загальній), їде по протоптаній стежці (лижні), але чомусь на середині гори лижня розійшлася, відгалуження йшло саме до обриву, угадайте по якій лижні поїхав я?!! Правильно, я направився прямо до обриву!!! Це був момент паніки, збирати свої кості внизу мені зовсім не хотілося, тому я злетів із кружечка й схопився руками за палицю, якось вистрибнув зі смертоносної лижні й чудом устав у потрібну.

Залишок підйому я проробив тримаючись щосили за палицю, що зажадала від мене не мало фізичних зусиль. Добравшись доверху я впав на плоску поверхню гірки й пролежав там якийсь час, намагаючись прийти до себе. Опам'ятавшись, я подякував богу, за те, що він не забрав моє жалюгідне, незначне, але так мною гарячо любиме життя! От таким був мій перший контакт із бугельним підйомником, надалі підніматися ставало усе легше й легше, під кінець я навіть дійсно став відпочивати під час підйому, але пережиті на самому початку відчуття, я запам'ятаю на все життя.