Незабаром | Більярд / Статьи о бильярде / Коротка історія більярду

Точний час появи більярдної гри встановити неможливо. Відомо лише, що вона, так само як і шахи, дуже древнього походження, а батьківщиною більярду є Азія; за твердженням одних - Індія, на думку інших - Китай. Точно можна сказати одне: взагалі ігри в м'ячі або кулі були одними з перших, придуманою людиною.

Цивілізація "Небесної імперії", будучи старшою від європейської, стала першовідкривачем пороху, компасу й багато чого іншого. Але - по дивному складу китайського характеру - у своїй більшості ці винаходи ніби замерзали на половині шляху й рідко доводились до досконалості. Так і "китайський більярд" до наших часів залишився лише немудрою дитячою іграшкою.

Треба думати, що в Європі перші "китайські" більярди з'явилися в XV-XVI століттях. Однак ігри за принципом сучасного більярду були тут відомі набагато раніше. Наприклад, у народній німецькій грі "Bafkespiel", популярній в Німеччині ще в середні століття, вживалися довгі столи із грубими бортами й поглибленнями, куди гравець за допомогою кийка намагався загнати кам'яну кулю супротивника.

В Англії приблизно в ті ж роки була поширена гра "Pali-Mall". Учасники цього змагання на твердо втрамбованій земляній площадці перекочували декілька куль, намагаючись провести їх за певними правилами через ворота. У середині XV століття багато таких ігор з "садових" перетворилися в "кімнатні".

Дві версії виникнення більярда в Європі одержали найбільше поширення. По одній - піонерами тут є англійці, по іншій - французи.

Прихильники першої версії приводять звичайно збережений лист Марії Стюарт до архієпископа Глазго, написаний в день її страти 17 лютого 1587 року. Позбавлена трону шотландська королева й невдала претендентка на трон англійський згадує про свій більярд і просить приготувати для нього місце в іншому приміщенні.

Французи з першістю англійців не погоджуються. Вони згадують короля Франції (1461-83) Людовіка XI, що один раз наказав установити у своїх апартаментах більярдний стіл. Інші автори приписують винахід більярду своєму співвітчизникові Генріху Деліньє, що жив у період правління короля Карла IX (1560-74), що сам, на думку істориків Франції, був жагучим любителем цієї гри. Наприклад, повідомляється, що він, граючи на більярді в знамениту Варфоломіївску ніч 24 серпня 1572 року, відклав кий, схопився за аркебузу й став стріляти прямо з вікон палацу по гугенотах, що тікали.

Пізніше, при Людовіку XIII, у палаці Фонтенбло був влаштований більярдний зал, що зберігся дотепер. У ті часи гра проходила на невеликих по розмірах столах, у яких робилося до 10 луз. У середній частині стола піднімалися невеликі воротця із заліза або китового вуса, через які повинні були проходити кулі, і невелика фігурка ("король"). Гравці були озброєні короткими киями, які по вигляду нагадували скоріше кийки або палиці-молотки. Кожний учасник партії прагнув "своєю" кулею через ворота направити "короля" у лузу (мал. 2).

Взагалі, перші більярдні столи відрізнялися недосконалістю: борти були не пружні й, отже, кулі від них не відбивалися; грубими киями-кийками неможливо було надавати кулі бічне обертання; дошка, по якій перекочувалися кулі, була недостатньо рівною й твердою. У силу цього гра на більярді в ті далекі роки була досить примітивною.

Надалі, починаючи з кінця XVI сторіччя, відбувається вдосконалення більярду. Діри-лузи в бортах обладнуються сітчастими кишенями, причому число їх послідовно зменшується. Борти столу навчилися підбивати вовною, а пізніше окантовувати гумою для кращого відбиття куль. У зв'язку із цим, було визнано достатнім мати на столі 6 луз. Більярдний стіл стали виготовляти більш ретельно, причому як дошки, так і борти почали обтягати сукном. Поступово коротка палиця-молоток поступилася місцем довгому кию.

Гра прийняла інший характер. Інтерес до неї різко зріс. Наприклад, на початку XVII століття серед британців середнього й вищого шарів суспільства більярд так увійшов в моду, що не було такого великого міста, де б не перекочували кулі як чоловіки, так і жінки. У літературі того часу є згадування про те, що дами й дівчата в запалі захоплення "цілі дні проводили з києм у руках".

Власники більярдів спочатку із тривогою дивилися на появу довгих київ і довго не хотіли допускати гри з ними через острах зіпсувати сукно. Але ці побоювання не виправдалися. З'явилися гравці, що настільки мистецьки діяли києм, що їхня гра не тільки викликала замилування в навколишніх, але й стала предметом загального наслідування.

У Франції при королі Людовіку XIV більярд серед дворянства, так само як і в Англії, був дуже модний. Віддавав йому данину і його величність монарх. Чудовою грою на більярді можна було одержати доступ до королівського двору. Постійним партнером Людовіка XIV був якийсь Шамільяр. Користуючись славою найсильнішого з відомих гравець спочатку навмисне програв королеві декілька партій, звичайно не підряд, але той був задоволений і стверджував, що, не будучи "професором більярду", все-таки володіє києм не гірше кращого у світі гравця. Задоволення, доставлене мистецтвом Шамільяра, було винагороджено. Йому вдалося зробити швидку кар'єру. Спочатку він з писаря був зроблений радником при Паризькому парламенті, потім зробився контролером державних фінансів, а в 1707 році Шамільяр став військовим міністром. В XVII сторіччі більярд здобуває широку популярність у Німеччині й інших європейських країнах. Удосконалення більярдного столу привело й до зміни його форми. Спочатку квадратний, потім шести-, восьмикутний і навіть круглий, він зрештою одержує твердо сталу сучасну чотирикутну форму. Другою затверджується строга, незалежно від величини більярду, пропорційність: довжина столу завжди вдвічі більша його ширини. Виявилося, що таке компонування, що включає ніби два квадрати, має перед іншими формами ряд істотних переваг:

- можливо розташувати на однаковій відстані 6 луз, що найбільш доцільно, тому що будь-яка інша їхня кількість надто спрощує або, навпаки, ускладнює гру:

- під час гри легко дістати з довгих бортів будь-яку кулю, що перебуває в середній частині столу;

- відбиті від бортів кулі приводяться до найпростіших чотирьох видів ударів (від одного, двох, трьох і чотирьох бортів);

- поряд із зіграванням куль у лузи знаходить широке застосування відіграш;

- при кладці куль відкривається простір для ударів через весь більярд.

Змінилася й величина більярдних столів. Досвід показав, що цікавій грі сприяють більші їхні розміри.

Слід особливо зазначити, що саме в Росії, де більярд розвивався автономно, зрештою виробився свій, вітчизняний тип лузного більярду. Ще в 30-40-х роках минулого століття інвентар відрізнявся більшою розмаїтістю й непропорційністю деталей. Попадалися кулі набагато меншого в порівнянні із шириною луз діаметра; борти були або дуже низькі або надто високі, на багатьох столах лузи мали довге устя, у результаті чого не ідеально точно пущені кулі не відштовхувалися від луз, а часто застрягали в них. При змаганні на таких столах шанси поганих і гарних гравців зрівнювалися й боротьба між ними втрачала інтерес.

Тільки в 1850 році гарний гравець і керуючий більярдною фабрикою в Петербурзі А. Фрейберг створив зразок російського шестилузного більярду, що задовольняв необхідним вимогам: - для певного ускладнення гри всі кулі повинні класти тільки при точних ударах, а значить ширина луз повинна лише на декілька міліметрів перевищувати діаметр куль;

- у середню лузу куля по борту не повинна падати;

- всі лузи повинні мати короткі устя, щоб кулі менше в них застрягали й була можливість зіграти бортові кулі в кутові лузи..

Разом з формою столу, конструкцією луз удосконалювалася й форма виступу бортів у тій їхній частині, що обтягуються гумою. На перших лузних більярдах цей виступ по всій висоті являв собою ніби суцільну вертикальну стінку.

Куля при цьому мала багато точок дотику з гумою, через що відбивалася в непередбаченому напрямку, та й технічно виготовити зроблений борт було важко.

Пізніше московські більярдні майстри Щульц і Бріген запропонували низький борт і обмежили його похилою площиною із загостреним заокругленням гуми (мал. б). Так для гри було зручніше. Але загостреність заокруглення й те, що точка дотику кулі з гумою перебувала проти його центру й навіть трохи нижче, таїли сюрпризи: при сильному ударі куля часто підскакувала нагору й потім падала на поверхню столу, швидко гублячи при цьому дану їй силу руху.

а) Старий борт із плоским гумовим виступом

б) Низький борт більярду фабр. Шульца.

в) I Нормальний борт.

Надалі зусиллями багатьох більярдних фахівців, і особливо А. Фрейберга, був вироблений так званий "нормальний" борт. Йому відповідає помірне заокруглення гуми й висота, що забезпечує дотик кулі в точці, розташованій дещо вище від його центру (мал. в). Така форма бортів зберігається й дотепер.

Перші правила більярдної гри видав в 1674 році в місті Ліоні француз Етьєн Луазон. Трактування ним різних ігрових моментів було складним й недостатньо ясним. Але вже в цих перших правилах їх автор підкреслював, що більярдна гра не тільки "приємна для розуму", але й корисна для здоров'я. В 1758 році цікавими спостереженнями над більярдною грою поділився з публікою Йоган Альбер Ейлер, старший син знаменитого геометра Леонарда Ейлера. Результати своїх досліджень за назвою "Дослідження про рух кулі в горизонтальній площині" він опублікував у збірнику Берлінської Академії.

Про саму назву гри існує декілька думок. Англійський автор Джон Вільк, наприклад, відзначав, що спочатку більярдна гра мала назву bal-yerds, складене із давньосаксонських слів: bcii (м'яч) і yerds (палиця).

В інших джерелах згадується про те, що слово "більярд" походить від франц. bille (куля). Аж до кінця 20-х років XIX сторіччя дії києм не відрізнялися хитромудрістю. "Діапазон" їх обмежувався простим ударом у центр кулі, за допомогою якого неможливо було дати кулі-битку довільний напрямок. Причиною тому було залите гіпсом поглиблення в тонкому кінці кия. При спробі вдарити такою наліпкою в будь-яку точку кулі, крім центра, відбувався збій або, як його називають, "кікс". Крім того, кожний гравець мав біля себе декілька київ, які регулярно вмочував у рідкий гіпс. Столи паскудилися й мали неохайний вигляд. Гіпсові киї часто рвали сукно.

Винахідником такого, непоганого все-таки для свого часу гіпсового кия вважається французький офіцер майор Дуга. За більярдним столом він багато років був непереможний. Але неможливість добре володіти "своєю" кулею через недосконалість кия спонукала гравців шукати способи поліпшення цього знаряддя гри.

В 1827 році французький віртуоз більярду Менго винайшов круглу шкіряну наклейку для кия. Це на перший погляд просте нововведення зробило свого роду революцію. При грі гіпсовим києм була потрібний лише механічна навичка - після удару в центр куля котилася строго по прямій. Тепер, за допомогою шкіряної наклейки, її винахідник став демонструвати незрівнянно більш складні удари: куля оберталася й рухалася по скривленій траєкторії, раптом сама собою зупинялася й відкочувався назад, перескакувала через інші кулі і т.д. Така гра викликала у всіх навколишній подив і замилування.

Черговим поворотним пунктом у розвитку більярду стала поява американських гумових бортів, завдяки яким гра ускладнилася, а інтерес до неї підвищився. Кулі добре відбивалися бортами, що негайно позначилося на цікавості й видовищності гри.

У Росії більярд з'явився на початку XVI II сторіччя при Петрі 1 Будучи за кордоном, у Голландії, і познайомившись із цією грою, Петро наказав виготовити для себе більярд, що став улюбленою його розвагою.

За прикладом пануючи його наближені теж стали заводити в себе більярдні столи. Через деякий час гра швидко поширилася по дворянських маєтках, клубам, палацах знаті.

У Росії із самого почала освоєння більярда йшло автономно. Саме в Москві й Петербурзі з'явилися не тільки строгі столи, на яких кулі могли бути покладені лише точними ударами, але й нові цікаві ігри.

В 30-х роках XIX століття в Росії придумали "Малу російську піраміду", що відразу придбала велику популярність. Ця гра дотепер залишається класикою більярду. Наочність боротьби й розмаїтість ударів нікого не можуть залишити байдужими.

Серед видатних гравців минулого особливе місце займає російський письменник кінця XIX-початку XX століття Анатолій Іванович Леман. Саме йому належить заслуга створення кращої для того часу праці за назвою "Теорія більярдної гри".

Розглядаючи більярд як чисто спортивне заняття, Леман відзначає, що ця гра розвиває характер людини. Він з великою симпатією ставився до дійсних майстрів більярду й стверджував, що "досвідчений, гарний майстер гри - це філософ, стоїк і знавець серця людського".